Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

Якщо Юрко трохи й турбувався, чи отримає свою винагороду за розірвання подружніх уз, то цілком заспокоївся, коли за Білку вступився вірменин Бернард, лікар і власник лазні на Краківськім передмісті. Цей муж присягнув, що заплатить Юркові 36 гривень або ж віддасть йому свій гідропатичний заклад. До таких крайнощів однак не дійшло. І шляхетному Юркові з Мальчиць не судилося осісти на золотодайній лазні. Адже Бернард знайшов кошти і впродовж одного тижня задовольнив усі Юркові претензії.

Тим часом хитра вірменка думала, яким би чином обкрутити колишнього чоловіка довкола пальця. Воєнна завірюха і смерть Петра Одровонжа дарувала їй прекрасну нагоду для цього. Адже син і спадкоємець Петра, Андрій Одровонж заповівся, що розв'яже суперечку між подружжям через тиждень по поверненні з похорону батька у Кракові. За відсутности Юрка Білка зі своїм заступником-підстаростою добряче помізкували і таки вигадали, як заочно відкинути всі претензії останнього.

Юрка взяв жаль. Однак даремно сіпався він на суді, волаючи, що небіжчик воєвода, Петро Одровонж, усно «призначив йому рік» і переніс розправу на пізніший термін. Заступник Білки з незворушним спокоєм заявив, що «це є тільки слова, однак цього немає в книзі, а я тримаюся того, що у книзі записано».

Горопашний Юрко впіймав облизня.

Стративши два документи, чувся він, певно, так, наче хтось видер йому два корінні зуби. Йому було відібрано силу процесуальних аргументів у прикордонних спорах, а ще ж втратив готівку і мусив звідтоді поневірятися без… ковдри й посагових подушок.

Однак небавом на його місці зазоріли перед міським судом сонцесяйні риси двох достойників східної церкви – Атаназія, владики Перемиського і Якима, митрополита Галицького. Адже сума у 30 гривень за розрив шлюбу між Юрком і Білкою була надто поважною, щоб отці церкви зреклися б своїх претензій. Оскільки за сплату цієї суми ручився від імені Білки Христко, вірменській війт, парочка кліриків вчепилася в нього. Однак Христко віддав гроші митрополитові Якиму, одержав від нього розписку на пергаменті з висячою печаткою, і за посередництва свого заступника, італійця Юліана, звільнив Білку від усіх претензій.

Отож і владика Атаназій вхопив облизня, а над усією подружньою справою залягла глуха мовчанка. Юрко й надалі провадив своє барвисте життя в Мальчицях, судився, часом разом із іншою шляхтою засідав у суді, важучи справи своїх близьких, а за Білкою наразі пропав усякий слух.

Допіру п'ятьма роками пізніше, 1455 року, вона вигулькнула у міських актах як опонент свого колишнього чоловіка. Цього разу вона мала до Юрка претензії у 40 кіп грошів, і претензії вельми слушні, бо Юрко чимпрудкіш продав свій став у Мальчицях Стефанові, власнику млина на Полтві поблизу Низького Замку, і з одержаної суми наказав негайно вдовільнити Білку.

Час усемогутній – він поклав між подружжям довічний спокій.

Давня проза

Анонім

Твір виник найімовірніше в греко-католицькому середовищі у XVIIcm. як пародія на проповіді малоосвічених православних священиків, а може, є виплодом мандрованих дяків.

«Казаннє» вміщено у книзі Л. Махновця «Сатира і гумор української прози XVI–XVIII ст.» (К., 1964). Подається за цим виданням.

Казаннє руське

Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого. Хоч запали – то б не тресло.

Нічого нікому не далося ані видати, ані відати. І нікому не далося сиротини вигнати. І ніщо нікому не придалося. І, яко пишет акафіст в розділі 22 і яко мовить псалмиста святий Харитон з латинниками: Ex nihilo nihil.[13]

Чи скажете ж ви мні, мої дітоньки, де на той час Господь Бог пробивав, що їв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А, правда, мовчите, бо не знаєте, з чого Господь Бог світ сотворив?

Наперед сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребрнії, золотії, мальованії, з очима соколовими. Под небесі сотворив птаки – ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї і тетери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і иньшїї преутішнії звірята.

І побудував їм Господь рай, плотом моцним огородив і податтю його подперл. Там же насіяв дубини, грабини, ліщини, ольшини. В огородах насіяв свікли, ріпи, редьки, моркви, пастернаку і іншого хвасту і дерева.

І ходить собі Господь, глядить, щоб якоє порося не вилізло. Коли одним оком гляне на небо, аж ся небо засолопіло, сонце вуха спустило і звісило.

І рече Господь сам до себе:

– Ой, не дармо! Ах, Бог мя, не дармо!

А то таки-м, мої дітуньки, преподобенством на небі било. Аж Люципер, найстарший архангил, которий ся з Михайлом бив побратав, посватав, покумав, бо оба-два з собою робляли, пивали і, як роднії браття, все з собою і спали. Аж, яко мовлять, ut compleretur[14] знати, же ся і побили. Яко ж ся і так стало. Того ж бовім часу Михайло упився, як світач, а Люципер, злодій, почав ся бунтувати. Достерігши тоє, іншії ангели скочать до Михайла. І кликне на нього один ангел:

– Гаразд, пане Михайло! Спиш, щоби-сь не встав!

А Михайло порветься, ні проспавшися, ні прочумавшися, скочить з великим галасом до Люципера:

– А що ти, пане Люципере, робиш? Чи вже то ти бунти підносиш? А чім ся ти, пане-брате, не контентуєш тим, що тобі Господь надав?

На що Люципер рече:

– А ось бо я собі збудую другий варштат і буду подобен Господу!

На що Михайло рече:

– Ото ж то ти, куме, бредиш! Бити тобі чортом – не попом! їсти тобі говно – не проскури!

А Люципер Михайла хопить в щоку, аж ся поточив. Порветься Михайло і кликне:

– Ей! Тепер же не бивши кума – не пити пива!

Кинеться до оружжя – до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до